У статті розглядаються проблемні питання кримінально-правової характеристики незаконного збагачення. На підставі викладення та аналізу доктринальних підходів висуваються пропозиції, спрямовані на вдосконалення статті 368-2 Кримінального кодексу України.
У статті розглядаються проблеми, пов’язані з кримінально-правовою оцінкою дій організаторів фінансових пірамід, і можливі шляхи їх розв’язання. Розкривається співвідношення організації фінансової піраміди та шахрайства. Аналізуються законопроекти, ухвалення яких мало унеможливити функціонування фінансових пірамід в Україні. Висвітлюється відповідний зарубіжний досвід. Обґрунтовується положення про те, що Кримінальний кодекс України потребує не казуїстичної заборони щодо створення фінансової піраміди, а загальної норми про відповідальність за незаконне надання фінансових послуг.
Малозначність діяння належить до класичних кримінально-правових проблем, які не втрачають своєї актуальності протягом багатьох років. Наукою до сьогодні не сформовано однаково прийнятної позиції щодо розуміння відповідного законодавчого припису і доцільності його подальшого існування.
16 вересня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 1682-VІІ «Про очищення влади» (далі – Закон № 1682-VІІ), задекларованою метою якого було відновлення довіри до влади та створення умов для побудови нової системи органів влади відповідно до європейських стандартів. Ухвалення Закону № 1682-VІІ викликало широкий суспільний резонанс; багатьма теоретиками і практиками почали висловлюватись сумніви в конституційності окремих положень цього Закону.
Останнім часом у ЗМІ все частіше зустрічаються повідомлення про жахливі випадки спричинення домашніми тваринами (у першу чергу собаками) різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень або навіть смерті людини. При цьому мова, як правило, йде не про умисне нацькування собак із метою завдати шкоду найважливішим благам людини, а про настання таких наслідків через необережність, унаслідок порушення власниками тварин відповідних норм і правил.
Конституційний Суд України (далі – КСУ) у своєму Рішенні від 26 січня 2001 р. № 1-рп/2011 визначив, що положення Кримінального кодексу України (далі – КК України) 1960 р. із змінами, внесеними Законом України від 22 лютого 2000 р. № 1483-ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», якими смертну кару як вид покарання було замінено довічним позбавленням волі, треба розуміти як такі, що пом’якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим Законом.
Ч. 1 ст. 14 Конституції України проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Реалізація цього конституційного положення значною мірою залежить від здатності держави створити ефективний механізм протидії земельним правопорушенням.
Ст. 14 Конституції України проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. В Основному Законі закріплено також положення про те, що право власності на землю гарантується; воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Реалізація цих конституційних положень значною мірою залежить від здатності держави створити належний механізм протидії земельним правопорушенням.
Вчиняючи злочин, передбачений кримінально-правовою нормою з бланкетною диспозицією (інакше кажучи, злочин із змішаною протиправністю), суб’єкт порушує вимоги як кримінального закону, так і іншогалузевого джерела права, до якого відсилає зазначена диспозиція. Відповідно, при кваліфікації злочинів із змішаною протиправністю повинні встановлюватись ознаки, які містяться не тільки у кримінальному законі, а й у відмінних від нього нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах і правових звичаях, покликаних конкретизувати вимоги кримінального закону, і за ступенем обов’язковості встановлення ці ознаки є однаковими.
Своїм завданням Кримінальний кодекс України (далі – КК) має правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК).
