Ст. 198 чинного Кримінального кодексу України (далі – КК) передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
У сучасних умовах посягання на власність залишаються одними з найбільш поширених злочинів, що підтверджується даними періодично оприлюднюваної судової статистики.
Розглядаються питання кваліфікації окремих злочинів проти довкілля у випадках неузгодженості між заборонними нормами Кримінального кодексу України з бланкетними диспозиціями і положеннями регулятивного законодавства.
Важливим аспектом характеристики суб’єктивної сторони злочинів проти життя та здоров’я людини, вчинюваних медичними працівниками, є проблема відмежування лікарської помилки від злочинної необережності. Незважаючи на прогрес у медицині, на сьогодні ніхто не може гарантувати успішність лікування, оскільки його результат залежить від багатьох чинників – як об’єктивних, так і суб’єктивних. Латинське прислів’я гласить: «Errare humanum est» (кожній людині властиво помилятися).
Зв’язок кримінального права з конституційним правом, будучи ієрархічним, відрізняється від інших видів міжгалузевих зв’язків. Враховуючи пріоритетну роль конституційних норм у регулюванні суспільних відносин, кримінальне право має формуватися на підставі Конституції України, інших конституційних законів, основні положення яких повинні конкретизуватися і розвиватися в Кримінальному кодексі України (далі – КК).
Проблема співвідношення кримінального права і моралі, інших регуляторів поведінки людини завжди привертала до себе увагу фахівців. Класичним у цьому контексті вважається висловлювання М. Таганцева про те, що злочинне не може і не повинне ототожнюватися з аморальним. Таке ототожнення, як свідчать гіркі уроки історії, ставить правосуддя на неправдивий шлях, вносить у галузь каральної діяльності держави переслідування ідей, переконань, пристрастей і пороків, примушує земне правосуддя привласнювати собі атрибути суду небесного.
У сучасній правовій доктрині розрізняють кримінально-правове, кримінологічне і кримінально-процесуальне поняття потерпілого: кримінально-правове потерпілий від злочину; кримінологічне жертва злочину; кримінально-процесуальне потерпілий у кримінальному провадженні. Тобто вчення про потерпілого носить міждисциплінарний характер.
Встановивши обов’язковість для всіх суб’єктів владних повноважень і судів зазначених рішень (правових позицій) Верховного Суду України з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, законодавець фактично надав таким рішенням юридичну силу джерела кримінального права, запровадивши в національну судову практику елементи прецедентного права.
Будучи втіленням принципів гуманізму, справедливості та економії кримінально-правової репресії, міжгалузевий (матеріально-процесуальний) інститут звільнення від кримінальної відповідальності є формою реагування держави на вчинення злочинів, альтернативною покаранню та звільненню від покарання.
Нюанси кримінально-правової кваліфікації, тонкощі кримінально-правової характеристики окремих злочинів, інші проблеми Загальної та Особливої частин кримінального права – усе це значною мірою втрачає сенс, якщо за вчинений злочин не призначається справедливе покарання або якщо призначене покарання не виконується або виконується неналежним чином – без урахування закріплених у ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК) принципів законності, справедливості, гуманізму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки тощо.
